Історія Розвитку Школи Бойового Гопака

Український танець «Гопак» у кожнiй країнi свiту знають як вiзитку України. Немає i в Українi фольклорного танцювального ансамблю, в репертуарi якого б не було знаменитого Гопака чи людини, яка б його хоч раз не бачила. Та далеко не всi, дивлячись на козацький запальний танець, здогадуються, що у традицiйних рухах збереглися не тiльки духовнiсть i мiстика глибини тисячолiть, а й гармонiйна система древнього вiйськового мистецтва наших пращурiв. Недаремно ж говориться, що все нове – це добре забуте старе, а в даному випадку збережений для нас в танцi комплекс бойових i спортивних вправ.

Історiя тихо виношує для себе таких цiкавих людей, яким потiм довiряє розкривати свої таємницi. Коли б, здавалося, безповоротно втрачено якусь ланку, яка пов’язує нас iз

минулим, все-таки знаходиться людина, здатна перекинути до нього мiсток i продовжити давно започаткований процес. Саме такою людиною є Володимир Пилат – Засновник i Верховний Учитель Бойового Гопака. Першими вчителями Володимира були його батько, який досконало володiв боротьбою, i дiд, який був особистим охоронцем австрiйського цiсаря Франца Йосифа ІІ, вибраний один iз сотнi, а також вчителi Схiдних бойових мистецтв. Перш нiж почати роботу над вiдродженням Бойового Гопака, В. С. Пилат впродовж сiмнадцяти рокiв вивчав кiокушин карате, з них вiсiм рокiв був сенсеєм. Паралельно з кiокушином п. Володимир вивчав такi стилi, як: годзю-рю, соне, шотокан карате, кiкбоксинг, джiу-джитсу, айкiдо.

В селi Завидовичi бiля Городка, звiдки родом його родина, i де свого часу стояв табором Богдан Хмельницький, завжди була школа, в якiй вчили дiтей боротися. Такi школи були практично в кожному селi, i завжди в них був майстер, що вчив дiтей битися, боротися, розвивати в собi силу i захищати себе та своє село вiд нападникiв. За це односельчани давали йому харчi. Майстер бойових мистецтв не мусив займатися городом, скотарством, а лише пiдготовкою молодих воїнiв. В нашому народi нiколи не згасала передача знань, якi усно i на практицi переходили вiд поколiння до поколiння.

Елементи боротьби, котрi показували В. С. Пилату дiд чи батько, на перший погляд п. Володимиру здавалися нерацiональними, а iнодi i нереальними, лише згодом, набагато пiзнiше, коли за плечима був великий бойовий досвiд, до Учителя прийшло розумiння їхнього змiсту i значення, i вiн остаточно переконався, що це є досить потужна технiка, яка, при правильному використаннi, здатна творити чудеса i давати можливiсть з легкiстю перемагати будь-якого суперника.

Роботу по вiдродженню Бойового Гопака Учитель розпочав у 1985 роцi. В цьому ж році ним була започаткована експериментальна школа по дослiдженню Гопака як бойового мистецтва. Вiд самого початку народження Бойового Гопака вже було видно, що є велике зацiкавлення молодi до вiдродженого козацького лицарського мистецтва. Дiйсно, чим українцi гiршi, скажiмо, вiд корейцiв, якi завдяки своїй боротьбi – тейквондо, пiднятої урядом до рiвня нацiональної, стали вiдомi цiлому свiтовi. З 1990 року розвиток Бойового Гопака вiдбувався пiд егiдою фольклорно-спортивної асоцiацiї «Галицька Сiч», яку створив i очолив В. С. Пилат. ФСА «Галицька Сiч» стала першою органiзацiєю, яка офiцiйно розпочала поширення Бойового Гопака в Українi, тодi ще УРСР. Виходячи з того, що нацiональне бойове мистецтво має глибоке культурне корiння, «Галицька Сiч» також вперше в Українi об’єднала спорт i культуру нашого народу як в дослiдницькiй, так i навчально-просвiтницькiй роботi. Слiд врахувати, що Україна стала незалежною тiльки в 1991 роцi, тому вся праця Учителя по вiдродженню нацiонального бойового мистецтва була надзвичайно небезпечною та й ризикованою для його кар’єри i життя.

На прохання багатьох учнiв школи та прихильникiв Бойового Гопака у 1991 роцi Засновник стилю видав книжку «Традицiї Української Нацiональної фiзичної культури», в якiй вперше було в науково-популярнiй формi висвiтлено український народний танець Гопак як бойове мистецтво. Спiвавтором даної книги був хороший товариш п. Володимира, викладач Львiвського Державного Інституту фізичної культури, кандидат педагогiчних наук Є. Н. Приступа. Поєднання бойового досвiду В. Пилата та педагогiчної практики Є. Н. Приступи дали можливiсть з самого початку поставити розвиток Бойового Гопака на наукову основу.

У 1992 роцi Вчителю почали допомагати його учнi, якi згодом почали вести свої групи, це Юра Кечур та Володимир Шмiло. Школа Бойового Гопака почала поступово розростатися i поширюватися по всiй Українi. З 1985 по 1995 роки Учитель провiв близько п’ятидесяти семiнарiв, завдячуючи яким було підготовлено чимало учителiв, тренерiв та iнструкторiв козацького лицарського мистецтва.

Вчитель вдало поєднував навчально-вишкiльну роботу iз дослiдницьким процесом, i, як результат, у 1994 роцi побачила свiт його друга книга «Бойовий Гопак». Дана книга в широких колах української громадськостi названа букварем Бойового Гопака. У 1995 роцi фольклорно-спортивна асоцiацiя «Галицька Сiч» провела перший Чемпiонат України iз Бойового Гопака. Вiн був закритий i проводився з метою виховання учителiв, суддiв та учнiв, а також адаптацiї правил змагань, висвітлених у книжцi «Бойовий Гопак». У 1996 та 1997 роках ФСА «Галицька Сiч» при сприяннi декількох громадських органiзацiй провела ще два Всеукраїнськi турнiри iз Бойового Гопака. Загальна кiлькiсть учнiв, якi вивчали Бойовий Гопак складала 3 500–4 000 осiб. В 1997 роцi рiшенням Установчих Зборiв Центральної Школи Бойового Гопака В. С. Пилату, як Засновнику стилю, присвоєно пожиттєве звання Верховного Учителя Бойового Гопака.

1997 рiк є знаменний ще й тим, що Засновнику Бойового Гопака п. Володимиру гетьман Українського Козацтва вручив Орден Хреста з перехрещеними мечами за найбiльш вагомий вклад у вiдродження, становлення та утвердження бойової культури українського народу.

У груднi 1997 року Володимир Пилат разом iз своїми учнями, послiдовниками, учителями та прихильниками створив Центральну Школу Бойового Гопака, що є громадською неприбутковою, позапартiйною i позаконфесiйною органiзацiєю, яка має на метi розвиток нацiонального бойового мистецтва серед всiх прошарків населення. За нею юридично затверджено право розвитку та контролю над поширенням Бойового Гопака на територiї України та за її межами.

У 1998 роцi Володимиром Степановичем була розроблена методика викладання Бойового Гопака на учнiвськiм рiвнi майстерностi «Жовтяк» та «Сокiл», якi вийшли брошурами i блискавично розiйшлися по всiй Українi. Кiлькiсть учнiв та учителiв Бойового Гопака щороку зростала, щоразу гострiше поставала проблема забезпечення навчальною лiтературою, тому у 1999 р. Верховний Учитель видав навчальнометодичний пiдручник «Бойовий Гопак». 15 вересня 2000 р. в двадцятьох областях України урочисто святкували 15-рiччя вiдродження та утвердження Бойового Гопака. У цьому ж році В. С. Пилат розробив та видав навчальну програму викладання Бойового Гопака для фiзкультурних коледжiв України. 2000 рiк знаменний ще й тим, що у Днiпропетровськiй областi на базi Днiпродзержинського коледжу фiзичного виховання вiдкрито спеціалізацію «Бойовий Гопак». Нашi юнаки та дiвчата мають щастя вивчати рiдне бойове мистецтво на високому професiйному рiвнi, а також отримати по закiнченнi коледжу диплом державного зразка. Це дає гарантiю випускникам коледжу зi спецiальностi Бойовий Гопак отримати роботу як в Українi, так i в мiсцях компактного проживання українцiв за кордоном. У 2001 р. було створено i зареєстровано Мiжнародну Федерацiю Бойового Гопака, яка займається поширенням Бойового Гопака за межами країни.

Учнi Бойового Гопака постiйно беруть участь у гопакiвських та мiжстильових змаганнях та фестивалях, де постiйно займають призовi мiсця. З 7 до 15 жовтня 2001 р. у мiстi Чарджоу в Пiвденнiй Кореї вiдбувся IV Всесвiтнiй фестиваль бойових мистецтв, на який була запрошена збiрна команда України з Бойового Гопака. Виступи гопакiвцiв на фонi 30-ти стилiв нацiональних бойових мистецтв рiзних країн свiту були визнанi журi фестивалю одними з найкращих. Бойовий Гопак настiльки сподобався гостям i учасникам фестивалю, що навіть монахи з славнозвiсного монастиря Шаолiнь виявили бажання подiлитися деякими секретами свого бойового мистецтва, а натомість вивчити кiлька елементiв технiки Бойового Гопака. В знак поваги мiж двома Школами вiдбувся обмiн подарунками. Бiблiотека Шаолiня поповнилася навчально-методичним пiдручником «Бойовий Гопак», а нам на згадку про приємну зустрiч залишилась лiкувальна пiрамiда шаолiнських монахiв.

На протязi року учнi Бойового Гопака беруть участь у навчально-вишкiльних семiнарах, а також оздоровчих таборах, де вони мають змогу оздоровити своє тiло, укрiпити дух i удосконалити технiку чи пiдтвердити рiвень своєї майстерностi. З 1985 до 2001 р. фольклорноспортивною асоцiацiєю «Галицька Сiч» та Центральною Школою Бойового Гопака було проведено 64 вишкiльнi табори та близько 150 навчально-вишкiльних семiнарiв iз Бойового Гопака. Табори i семiнари проводяться на територiї всiєї України: в Карпатах, на Днiпрi, в Криму та iн. В програму таборiв i семінарів обов’язково входять заняття з Бойового Гопака, акробатики, туризму та вмiння виживати в екстремальних умовах, кiннi та воднi види спорту, теоретичнi заняття з iсторiї i культури України, театрального мистецтва. Учнi навчаються загартовувати своє тiло водою, повiтрям, сонцем, правильно користуватися дарами природи, вивчають травознавство та народну медицину. Кожен, хто захоче ознайомитися з Бойовим Гопаком, може вiдвiдати цi семiнари та табори i спробувати козацького життя.

Цiкаво те, що Бойовим Гопаком дуже сильно цiкавляться українськi дiвчата. Це обумовлено iсторичною спадщиною. Не секрет, що в Українi в прадавнi часи на територiї Приазов’я проживало войовниче плем’я жiнок, яких в свiй час Геродот називав Амазонками. Багато iсторiй i легенд є про княгинь i козачок, жінок отаманiв, якi вiдзначалися своїми знаннями в вiйськовiй справi, своiми неймовiрними смiливiстю i мудрiстю. Для продовження славних традицiй минулого i вiдродження жіночого бойового мистецтва Центральна Школа Бойового Гопака у 2002 роцi вирiшила вiдкрити експериментальну школу з українського жіночого бойового мистецтва «Асгарда». Це мистецтво базується на технiцi Бойового Гопака, але в ньому враховуються анатомо-фiзiологiчнi можливостi жiнки. Тут дiвчата вивчають боротьбу, технiку i тактику ведення бою, володiння рiзними видами зброї i систему самозахисту. Допомiжними засобами є знання народної медицини, рацiонального харчування i суто жiночих вмiнь ведення господарства.

У 2003 роцi лiтературна агенцiя «Пiрамiда» видала книгу про бойове мистецтво жiнок «Асгарда». Автори книги – Катерина Віталіївна Тарновська та Володимир Степанович Пилат доволi успiшно висвiтлили iсторiю бойової культури жiнок України, особливостi свiтогляду жiнки-воїна, напрямки розвитку Асгарди, технiку жiночого одноборства на учнівськім рiвнi майстерностi, а також технiку боротьби палицею середньої довжини i самозахист жiнок в екстремальних ситуацiях. Дана книга стала пiдручником для дiвчат, що вивчають Асгарду. В цьому ж роцi Школа Асгарди набула статусу навчального закладу. Очолила Школу Катерина Вiталiївна Тарновська, яка визнана Мiжнародною Федерацiєю Бойового Гопака як Засновник Асгарди.

Впродовж 2003-2004 рокiв збiрна України iз Бойового Гопака та Асгарди декiлька разiв демонструвала українськi бойовi мистецтва в Республiцi Польща. Гастролi гопакiвцiв викликали величезне захоплення у полякiв. Асгарда шокувала своєю красою, екзотичнiстю та неординарнiстю. Поляки щиро заздрили українським лицарям i, вiдповiдаючи собi самi, казали: «Тепер ми розумiємо, чому всi намагання Польщi завоювати Україну терпiли фiаско. Якщо ваш народ в давнину так активно гартував своє тiло i дух, а ви сьогоднi достойно продовжуєте стародавнi лицарськi традицiї, то вас нiхто i нiколи не здолає».

У 2004 роцi В. С. Пилат видав книгу «Бойовий Гопак та допризовна пiдготовка молодi». Вiйськовики i освiтяни були шокованi даною працею i пообiцяли допомогти у впровадженнi Бойового Гопака в закладах освiти та Збройних Силах України. Цей рiк знаменний ще й тим, що свiт побачив «Кодекс лицарської честi гопакiвцiв» та пiдручник для новачкiв «Жовтяк».

Напрямки розвитку особистості у Бойовому Гопаку.

Бойовий Гопак – це система гармонійного розвитку особистостi. Це бойове мистецтво, яке передбачає, окрiм спортивної пiдготовки, ще й володiння традицiйною зброєю, обов’язково спiв, гру на музичних iнструментах, ораторське мистецтво, написання вiршiв, вивчення кiлькох мов. Особлива увага приділяється розвитку розумових та духовних якостей особистостi. Усi зусилля скеровуються на вiдродження типу воїна, який був в Українi за Козацької доби. З лiтописних джерел вiдомо, що Іван Сiрко та Іван Мазепа знали по кiлька мов, Богдан Хмельницький знав їх бiльше десятка. Запорожцi писали вiршi та музичнi твори про Силу, Дух i Славу українського народу та його вiдважних лицарiв – козакiв. Багато покалiчених, ослiплених в боях чи вiд знущань ворога козакiв ставали кобзарями i далi продовжували активне духовне життя. Вони йшли в народ i пiснями, думами i просто словом чи мелодiями продовжували боротися з агресорами за свою рiдну культуру.

В Школi утверджено чотири напрямки розвитку Бойового Гопака: оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний i бойовий.

Оздоровчий – iдеально пiдходить людям iз вадами здоров’я, якi шукають шляхи для гармонiйного розвитку тiла, розуму i духу. Оздоровчим Гопаком займаються люди похилого вiку, якi в силу своїх вiкових особливостей не можуть активно навантажувати своє тiло.

Фольклорно-мистецький – орiєнтований на творчi особистостi, що прагнуть максимально проявити свої здiбностi, беручи участь у фестивалях, презентацiях та iнших показових програмах в Українi та за її межами. Фольклорно-мистецький Гопак приваблює молодь, яка любить знiматися в кiно i мрiє стати актором. Прогресивна гопакiвська молодь мрiє створити театр-студiю «Гопак», поставити кільканадцять лицарських опер i виїхати на гастролi до високорозвинутих країн Свiту.

Спортивний напрямок розрахований на активних i наполегливих людей, якi через утвердження Бойового Гопака на українських та мiжнародних мiжстильових змаганнях прагнуть утвердити славу українського лицарства, вiдродити козацьку завзятiсть, правдоборчий дух та лицарське благородство. Спортивний Гопак дає можливiсть порiвняти i випробувати українське бойове мистецтво в між стильових змагах та унiверсальних боях у восьмикутнику.

Бойовий напрямок окреслює шлях українського лицаря, який визначився, крокує шляхом захисника Вiтчизни, жертовно служить Українi та сприяє утвердженню Правди i Добра. Вiн гармонiйно розвинув в собi три фактори сили: духу, розуму i тiла та скеровує свою дiяльнiсть на утвердження рiвностi, братерства, миру i любовi в iм’я процвiтання нашої Держави. Цей напрямок передбачає володіння рiзними видами зброї, а також енергетичними практиками, вiдкриттям третього ока, трансцендентальною медитацiєю, пiдняттям кундалiнi та практикою саматхi.

Бойовий Гопак давно перейшов будь-якi полiтичнi рамки. Зараз ним займаються представники рiзних партiй, релiгiй, свiтоглядiв. Від самого початку вiн був органiзований на загальнодержавницькiй позицiї i розвивався як нацiональний вид спорту. Бойовий Гопак вiдповiдає найвищим свiтовим стандартам i максимально пристосований до вимог сучасностi. У Бойовому Гопаку вiдпрацьована навчально-виховна система, в якiй утверджено сiм рiвнiв майстерностi i чотири напрямки розвитку. Першi три рiвнi майстерностi учнiвськi: «Жовтяк», «Сокiл» i «Яструб» (якi вiдповiдають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам єдиної квалiфiкацiйної системи України), промiжний – «Джура» (вiдповiдає кандидату в майстри спорту єдиної квалiфiкацiйної системи України) та мистецькi – «Козак», «Характерник» i «Волхв» (якi вiдповiдають званням майстер спорту, майстер спорту мiжнародного класу та заслужений майстер спорту). «Волхв» є найвищим ступенем, де вiдбувається перехiд вiд чистої фiзичної роботи в площину розумової боротьби, духовної та енергетичних практик.

В Бойовому Гопаку затверджено п’ять рiзновидiв змагiв: «Однотан», «Тан-Двобiй», «Забава», «Борня», «Герць». «Однотан» – це соло-композицiя в музичному супроводi з демонстрацiєю технiки Бойового Гопака. «Тан-двобiй» – попередньо вивчена показова програма з технiчних елементiв Бойового Гопака, яка виконується одночасно двома змагунами, що iмiтують двобiй у музичному супроводi. «Забава» – рiзновид двобою з обмеженим дотиком. Головним завданням «Забави» є засвоєння технiчних елементiв Бойового Гопака та вміння входити в бiй i виходити iз бойової дистанцiї. «Борня» – рiзновид двобою з легким дотиком. В «Борнi» дозволена серiйна робота на середнiй та дальнiй дистанцiї. «Герць» – рiзновид двобою iз повноцiнним дотиком. У «Герцi» передбачено кiльканадцять видiв дотику, якi регламентуються правилами змагань у вiдповiдностi з сучасними мiжнародними аналогами бойових систем – мiжстильового та унiверсального бою.

ПИЛАТ Володимир Степанович

Президент Мiжнародної Федерацiї Бойового Гопака
(для видання “Ятрань”)

Гопак як БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО

Олекса Стороженко у своєму «Марко Проклятому», написаному на основі козацьких переказів, подає такий опис застосування бойового гопака, зокрема рукопашного бою козака-характерника:

«Пан Підпальський натягнув вірьовку і став зав’язувать. Не вспів він удруге завузлить, як з лістви просунулась здоровенна рука і вхопила його за чуб; блиснув кинжал — і оком не змигнуть, як разом з обезголовленим трупом звалився з дуба чоловік у чорному кобеняку і татарській кучмі. Не доторкуючись ще до землі, він одною рукою затопив патера по тім’ї, а другою жовніра у висок так, що обидва попадали мертві».

Ясна річ, що виконання таких прийомів вимагало неабиякої майстерності. Саме цьому й научав бойовий гопак, котрий був своєрідним козацьким ушу. Але за своєю ефективністю він перевищував ушу та інші східні бойові мистецтва.

Погодьтеся, щоб лише станцювати древній козацький танець гопак, необхідно вміти чимало, що виходить за рамки традиційних східних єдиноборств. А

виконання пісні під час танцю ускладнює вправи і разом з тим ефективно тренує дихальний апарат і витривалість воїна.

Поєднуючи бойові вправи й танці з піснями, наші предки чудово знали, що роблять. Іноземці, описуючи побут козаків, зазначали, що вони цілими днями тільки співають та танцюють, а потім, в один голос, дивувалися їхній надлюдській силі, витривалості й неймовірним подвигам у бою. Спробували б вони так проспівати та потанцювати — зрозуміли б, звідки сила береться. До речі, козаки танцювали при повному озброєнні, з шаблею в кожній руці.

Таким чином танці виконували функції своєрідних тренувань. У гопаку, аркані, метелиці, козачку чітко простежуються зв’язки бойових прийомів, подібних до ката в карате. Мій добрий знайомий та учитель, дослідник бойової спадщини козацтва львів’янин Володимир Пилат виділяє в гопаку ефективну систему відходів від супротивника, способи боротьби ногами, як на землі, так і в повітрі.

«Повзунці», «тинки», «розніжка» — це все удари. «Щупак» — удар у стрибку двома ногами вперед, «пістоль» — удар однією ногою у стрибку вбік. Є там і багато рухів для рук, які імітують блоки та удари, особливо із шаблею. Причому від простих рухів козаки йшли до складніших. Так звані «повзунці», коли козак у присядці, тримаючи в обох руках по шаблі, почергово викидає вперед ноги і таким чином рухається, спочатку виконували на землі, а потім на барилі, на бочці, яка котиться…

Про існування потужної системи козацького вишколу є багато історичних свідчень. Про це пише і посол австрійського імператора Еріх Лясота, і Альберто Віміна, і невідомий автор брошури «Поразка татар і турків, завдана Замойським» (Надр. у Франції у 1590-му році): козаки — войовничі, хоробрі солдати, народ відважний і невгамовний, у переважній більшості складається з вигнанців, які до них прибули вдосконалюватися у воєнному мистецтві. Отже, бойове мистецтво на Січі було на надзвичайно високому рівні, бо інакше чого б звідусіль з’їжджалися сюди воїни вдосконалюватися?

Розповідають про особливе мистецтво ухиляння від куль…
Ця техніка під час Першої та Другої світових воєн була відомою як «козацьке мистецтво хитання маятника». До речі, разом із знаменитим пересуванням по-пластунськи вона увійшла в арсенали загонів спеціального призначення багатьох армій світу. Це знаменита техніка «гойдків» — погойдувань тіла вперед, назад і в сторони, коли вага за рахунок інерції руху тіла плавно переноситься то вправо, то вліво. Крім уміння ухилятися від куль, вона дозволяє використати в бою енергію та силу супротивника та різко збільшувати силу і швидкість ударів.

Одними з найкращих майстрів бойового гопака були характерники.
Характерники були представниками особливого, вищого стану козаків, наділені таємними військовими знаннями та посвячені в магічні ритуали та обряди. Але ритуали ці були нічим іншим як унікальною й надзвичайно складною системою психофізичної підготовки воїнів. Нічого спільного, як твердять часом, з нечистою силою вони не мали. Якщо звичайна людина використовує лише чотири відсотки закладених у неї можливостей психіки, то характерник використовував свої резерви й досягав фантастичних результатів, які дійсно часом можна було сприйняти за чари.

У козаків навіть була своя термінологія: «гіпноз» вони називали «химорода». Термін «каверзник» відповідав нашому «фокусник». Щоб стати характерником, потрібно було пройти складні випробування — кандидат мав переплисти на човні всі Дніпровські пороги, що зробити під час «великої води» було практично неможливо. Та виконуючи неможливе, коли стирається грань між життям і смертю, у людини і проявляються надлюдські здібності.

На Запорозькій Січі школою характерництва був славнозвісний Пластунівський курінь, у якому характерники вишколювали знаменитих козацьких розвідників-пластунів, вчили їх характерництву та унікальним бойовим мистецтвам «Спас» та «Бойовий гопак», які дозволяли виживати та виходити переможцями з будь-яких ситуацій. До речі, про цей курінь за радянських часів заборонено було навіть згадувати, як і про етимологію слова «пластуни» — самобутню формацію розвідників саме із Запорозької Січі.

На жаль, сьогодні збереглося мало даних про діяльність на Січі пластунів. По перше, тому, що радянська історіографія намагалася зобразити це військо як збіговисько свавільних втікачів- кріпаків, що не хотіли працювати на пана. Затушовувалася наявність у них серйозних військових інституцій, у тому числі розвідувальної організації. А з другого боку, при зруйнуванні Січі козаки самі частково знищили архіви, а частково вивезли в Туреччину (там вони й зникли). Не можна забувати й про те, що для того часу була притаманною усна передача таємниць.

(Тарас Каляндрук)